«Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ…»

Олександр Довженко – учитель, журналіст, дипломат, художник-карикатурист та режисер. А ще письменник та надзвичайно цікава і талановита людина. У його творчості окреме місце посідають твори про війну. Адже про неї знав не з чуток, а працював військовим кореспондентом і перебував на лінії фронту. Під безпосереднім враженням баченого й пережитого на фронті впродовж 1942-1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п’єса і кіноповість. Він хотів розказати «правду про народ і його біду», про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. За  «Україну в огні» він «заплатив» кар’єрою і здоров’ям.

«Я написав про любов, а не про ненависть і за це стали мене ненавидіти і зневажати… Потопаючи в стражданнях народу, я попросив хліба поради, мені подали камінь осуду».

Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рвався до України, але марно, туди він мав право їздити у відрядження, а ось жити змушений був у Москві. Фрагменти «Щоденника», якому завжди звірявся у сокровенному:

 «Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське круг мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так. Я України син, України».

         «Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де», «Народ, що не знає своєї історії є народ сліпців».

 «Що ж буде з нашим народом? Вижив він у цій страшній війні чи загине од німців, од хвороб, од вошей, од голоду, знущань і катувань, і прийдуть свої, і гинутиме він від розстрілів та заслань за участь у співробітництві. Чи пропадуть марно наші жертви?»

«Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в якусь криваву божевільну туманність».

«…воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль – це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі».

       «Ніч перед боєм»:

«Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху».

«Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене, і плестимеш колючі… дроти проти мене і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна ти».

 «Я зрозумів, Олесю, - стежка назад до тебе є одна, один шлях. Шлях геройства. Треба бути героєм і ненавидіти ворога…»

«О українська земле, як укривавилася ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалилися, гноєм і передсмертною блювотою. Степи гноєм утоптано та прокляттям, та тугою і жалем».

«В цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі і уцілілі…»

 «Що не обивателі, не свідки історії ми, а герої великого, грізного часу? Що не наживем ні капіталів, ні земель чужих не завоюєм, ні людей не підкорим, що прийдемо додому на пожарища, руїни, так, що декому буде ніде і голову приклонити…І скажемо – ми перемогли. І це буде велика наша горда правда на множество століть».                                                              

«Ми  матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ…».

                                                                                 «Україна в огні»

Не забуваймо жодну із цитат, актуальних сьогодні, як ніколи! Слава Україні! Смерть ворогам! Україна – понад усе!