Презентуємо нову книгу Валерія Кикотя
Ви бачили коли-небудь, як зорі шикуються в однин ряд? Ні?! Тоді звертайтеся до нової книги Валерія Кикотя «На найвищих вершинах» і будете відкривати нові галактики щоразу, коли розгортатимете її сторінки. Бо саме такі виникають асоціації, коли читач з головою занурюється в поетичну справжність автора. Кожний новий вірш – це не просто потужний творчий згусток енергії, це – нові відкриття планет, автора, себе…
Ось розгорнула книгу навмання і подумалося, що автор підглянув, що я вже написала і підказує: «Життя чуже, узяте за взірець, //Дорогу власну ледь чи компенсує…» Читаю і сонячним променем доточую до душі зрілі правила буття, настояні на смуткові головного героя і заживлені на його любові до Творця. І, дочитавши до кінця вірш, отримую вистраждане автором: «Жадаєш сили, та не знаєш ти: // найвища сила – в здатності прощати». Випадковість? Можливо!.. Але я знаю, що випадковості не випадкові. Крім того, цитувати можна кожний вірш, настільки афористичне письмо. Ось наступне торкнуло: «я вже навчивсь по-справжньому радіти// простому запізнілому дощу», або:
Я знаю – помру, від роботи чи ліні,
Чи вб’є мене горе, а може – екстаз,
Чи просто згустить наді мною всі тіні
Ніким не вблаганний безжалісний час.
Та перш, ніж піддатися розпаду й тліні,
Згадаю, як мовив, без правильних фраз,
На смертному ложі безсмертний Фелліні:
«Якби закохатися ще хоч би раз!
Далі цитувати хочеться кожну сторінку, але для чого, якщо є книга?!
«Талант розпросторює світло. Талант дарує відчуття величі. Талант вабить», – писав Мирослав Дочинець. Ото ж і справді, читаю Кикотя і відчуваю як це світло переливається і вабить. Колись я була написала про поетів:
…Слова тут пробують на смак, на барву
в сонет, верлібр, у білий, рубаї …
Не задля «Джипів», «Мазди» чи «Субару»,
для ваших душ розсотують свої, –
то це про таке письмо, як у Валерія Кикотя.
Ото ж і я підростаю душею (далі за Сент-Екзюпері) і «… наповнюю самоцвітами своє приречене на загибель тіло…», коли розчиняюся в магії Слова Валерія Кикотя.
Дякую, Друже-Поете!
Катерина Вербівська,
зав. відділом читальних залів