Замість душі - слово

У рік, коли Черкаська обласна організація НСПУ готується до відзначення свого 50-річчя, все частіше спадає на думку, як же ж багато між ними, письменниками, жертовних. Не знаю, чи вони над цим замислювалися, але з чистим серцем скажу, що багато є таких, які можуть повторити за Григорієм Сковородою (до речі, йому цього року – 300!): «І слово це – замість душі моєї…».

Ці слова легко ставлю епіграфом до творчості моїх двох подруг: Тані Брукс та Ганни Клименко-Синьоок. Адже обидві протягом місяця війни в Україні власним коштом видали по книзі. В такий болючий для кожного українця час не побігли у крамницю, щоб запастися гречкою чи олією, а закорінені в свою совісність налаштовують читача на мир та душевний лад гранично щирим СЛОВОМ. І хоча пані Ганна написала:

«У світі, де править проза,

         Поезія приречена

                   На вторинність і окремішність…», –

та, однак, першим абзацом опишу враження від роману Тані Брукс «Переможець», адже він побачив світ першим.

Коли прочиталася остання, 305-та, сторінка «Переможця», то подумала, що правий Олександр Красюк, який написав на 4-й сторінці обкладинки: «Роман про трагічне і щасливе кохання, яким воно може бути – і дійсно буває!..». Так, книга про кохання, але не тільки. За подіями, які розвиваються в сюжеті, є найважливіше: велика жага до життя, розуміння героями, що нічого милішого, коштовнішого немає для людини, як її життя та щастя тих, хто поряд. І коли людина старається жити по-совісти, і серед чеснот першою є справедливість, то навколо творяться дива. Головний герой Віктор – справжній Герой, бо переміг не тільки смерть, а і самого себе. В який спосіб це сталося? Відповідь на сторінках книги… ))

         А далі завмираю над сторінками поетичної збірки «Меседжі кави й каменю», де так доречно продовжує роздуми про філософію життя Ганна Клименко-Синьоок. Ганнине «навскіс пропечене» афористично лащиться до серця читача: «Душа надчутлива сльозами не вміє плакати…», або: «Є власний світ… У нім – сліди від інших». Героїня Ганниних поезій в кожній строфі не намагається бути, а є відкрита, відверта, смілива. І хоча знає, що потім знайдуться ті, хто запитає: «А хто? А коли це…», графічними конструкціями слова будує геометрію свого життя і маленькими стіжками нанизує внутрішню енергію читача. Хоча інколи за о́бразами шифрує світ ліричної героїні.  Тож – заживляймося на естетиці слова Ганни.

         Звісно, що це далеко не всі мої емоції, але знаючи, що зараз багато не читають, то просто скажу: доторкніться до магії слова нових книг і отримаєте розгадку власних пропорцій!

         Швидкої Перемоги нам!

                                   Катерина Вербівська, зав. відділом читальних залів